У 15 років Руміко Кавагучі з Японії мріє стати льотчицею. У 2010 році вона подала заявку в відому школу пілотів, де їй незабаром судилося пройти тест.Разом зі своєю мамою Сюзанною дівчина опівночі приїхала на станцію Ніїгата, звідки через короткий час вони повинні були сісти в поїзд до заповітної мрії Руміко.
Але цього, на превеликий жаль, не сталося — поїзди були скасовані через снігопад. Руміко почала плакати від розпачу. Іспити в коледжі для пілотів починалися о 9 ранку, і подолати відстань в 300 км на той час було просто неможливо. Дівчинка була більш ніж засмучена. Але Сюзанна відмовлялася здаватися: «Підемо ловити машину!» — рішуче сказала вона дочки. Цілу годину Руміко і її мама провели на трасі, сподіваючись, що хоч хтось зупиниться поруч з ними.
Через півтори години їх очікування закінчилися успіхом. Водій довіз їх до іншої залізничної гілки, де, згідно з новин, все ще ходили потяги. Дива, на жаль, не відбулося.Дальнє повідомлення призупинилося якраз в той момент, коли мати і дочка доїхали до станції.Невдача ніби переслідувала Руміко. Не знаючи, що робити, вони залишилися чекати на вулиці на найближчій заправці. П’ята ранку — всього лише чотири години до початку іспиту.
Дівчина майже попрощалася зі своєю мрією, як раптом помітила, що величезна вантажівка під’їжджає до бензоколонки. Водій погодився довезти маму і доньку до Каназави, звідки вони могли б за дві години доїхати на автобусі до коледжу. Гаряче розговорившись, Сюзанна і Руміко розповіли Йоко (так представився водій), скільки всього їм довелося пережити за ці кілька годин. Дівчинка поділилася з водієм своєю заповітною мрією, про яку не сміла б більше думати, якби не побачила його вантажівку.
Як тільки Йоко доїхав до повороту на Каназави, він раптом різко розвернувся в протилежну сторону: » Я довезу вас прямо до коледжу «. Мати і дочка не могли бути більш вдячні. Йокояма подзвонив своєму клієнтові і переніс зустріч на 4 години пізніше — все заради Руміко! О 8.50 ранку, за 10 хвилин до початку іспиту, дівчина з’явилася в коледжі.
Руміко і Сюзанна попросили водія залишити їм адресу або телефон, щоб в майбутньому віддячити йому належним чином. «Нічого страшного — відповів він. — У мене дочка твого віку, я прекрасно розумію, що ти відчуваєш!»На іспиті 15-річній дівчинці потрібно було написати твір на тему «Досвід, який тебе глибоко торкнув». Руміко, не замислюючись, описала всі події, що відбулися з нею прямо перед іспитом.
Найкраще в цій історії те, що дівчині вдалося виконати свою заповітну мрію — вступити до коледжу для майбутніх пілотів.За номером вантажівки Сюзанні і Руміко вдалося-таки знайти номер телефону Йокояма. Перше, що він запитав, почувши в трубці голос Сюзанни, було: «Ну як? Здала?»
Водій був дуже щасливий, дізнавшись, що дівчина успішно впоралася, а на численні подяки лише відповідав: «Я ж не зробив нічого особливого!»Пізніше Руміко вступила до престижного інституту японської авіації, ставши висококласним пілотом.Якщо доброта Йокояма-сан теж зачепила ваше серце, поділіться цією історією зі своїми друзями!