Петро повертався з далекого рейсу. Дорога була йому добре знайома, тому він впевнено звернув від траси в ліс. Так він неабияк зрізав шлях. На порожній дорозі його обігнала чорна іномарка, та з такою швидкістю, що його фуру колихнуло. Петро здалеку побачив, як з іномарки викинули щось нагадує мішок і на великій швидкості рвонули далі.
Хлопець вирішив перевірити “мішок”. Коли він підібрався ближче – його пересмикнуло. У заметі лежав чоловік у віці. Він був дуже слабкий, тому не міг сам вибратися. Петро доnоміг тому вибратися і дійти до його фури. У кабіну Петро включив пічку, налив з термоса гарячої кави і подав старому. Там вже почав розпитування. – Хто це був?
– Цей мерзотник-мій пасинок, Ігор. Старий трохи відігрівся і розповів. – На поминках дружини, nомерла вона від серцевого нападу (син довів своїми викрутасами), той сказав, щоб я звільнив квартиру. Я запропонував розміняти її. На що він заявив, що ділити квартиру з приживалою не має наміру. Мені нікуди було йти, і той про це знав.
Тому запропонував ” Одягайся. Є для тебе житло. Я тебе відвезу”. Ось і привіз… – Ну і нікчемність! Йому це ще відгукнеться. Ми зараз поїдемо до мене додому, а завтра знайдемо куди вас поселити. Є у мене друзі у відповідних організаціях. Проконсультують. – Сказав Петро. Петру було шkода старого, те, що той розповів, виходило за рамки розуміння.
Хлопець вирішив, що з друзями покарає Ігоря за проступок з батьком, хоч би і не рідним. Двері квартири Петро відкрив своїм ключем. Мами вдома не було. Може бути, в магазин пішла, а може в гостях у сусідки. Петро посадив Федора Петровича за стіл на кухні і заварив чай. – Вип’ємо поки чайку, поки мама прийде і нагодує нас.
– Сказав він старому. Хвилин десять потому грюкнули вхідні двері. – Мам! Ми тут, – Петро встав назустріч матері і обійняв її. – Познайомся, це Федір Петрович. Ма-ам, що з тобою?! Петро розхвилювався, побачивши сльо зи на її очах. Повернувся до гостя, той здивованими очима дивився на Марію Іванівну… Так Федір і Марія зустрілися після довгої роз луки, щоб більше не розлучатися ніколи.